Тризна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генріх Семирадський. «Похорони вождя русів», 1883 рік
Генріх Семирадський. «Тризна воїнів Святослава», 1884 рік
Васнецов Віктор Михайлович. «Тризна по Олегу», 1899 рік

Тризна — у давніх слов'ян (до 10 століття[1]) завершальна частина поховального обряду, яка складалася із жертвоприношення, військових ігор, бенкету на честь померлого[2]; пізніше, після прийняття християнства набула значення поховальних поминок.[1]

Тризна відбувалася деякий час і після похорону. Так, княгиня Ольга, погодившись на весілля з князем Малом, влаштувала перед весіллям тризну з древлянськими старшинами на могилі вбитого ними князя Ігоря, а коли ті повпивалися, наказала їх усіх перебити[3].

Тризна існувала не тільки у слов'ян, але й в інших народів[1].

Значення

[ред. | ред. код]

У початковому значенні тризна — це складова частина слов'янської язичницької поховально-поминальної обрядності (військові ігри, кінні змагання, поминальний бенкет). Про багатозначність терміна свідчать переклади грецькомовних творів на старослов'янську, де словом «тризна» передають поняття, що означають спортивні змагання в палестрі та на стадіоні. Однак щодо слов'янських (насамперед — руських) реалій, то з 12 ст. термін «тризна» означає саме поминальний бенкет, який залишився своєрідним язичницьким реліктом у християнському поховальному обряді. Поминальний бенкет відомий як складова поховально-поминальних відправ не лише у слов'ян, а й в інших народів. Відповідно у сучасній науковій літературі терміном «тризна» позначають поминальний бенкет у язичницькому поховальному ритуалі незалежно від культурно-хронологічного контексту. Археологічні рештки тризнових дій свідчать, що чи не обов'язковим їхнім компонентом були жертвопринесення, які символізували запрошення до участі в бенкеті «мешканців» потойбіччя (божеств та/або померлих предків). Доволі часто під тризною розуміють не лише бенкет, а й увесь комплекс заходів, які спрямовані на вшанування пам'яті померлого та виходять за межі утилітарно необхідних (хоч і ритуалізованих) поховальних операцій — таких, як транспортування тіла та підготовка поховальної споруди.[4]. А одна з обрядодій тризни передбачала ще й підйом верхньої балки даху хати померлої людини, для допомоги її душі піднятися на небо.[5]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Тризна [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Тризна // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Тризна // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1929. — 1000 екз.
  4. Є. В. Синиця. Тризна [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 149. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  5. Благодійництво в контексті обрядово-ритуальної та звичаєвої культури українців [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] / Толмачова І. А. // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. — Вип. № 27, 2018. — С. 42

Література

[ред. | ред. код]